Хтось із великих любив казати, що сьогодні самітність приходить до людини двічі - на порозі смерті й напередодні... публічного виступу. Для вчителя, який дає відкритий урок, подібне порівняння зовсім не здається гротеском, адже вийти на суд колег-професіоналів смерті подібне, а захід, що відбувається в рамках змагального конкурсу, страшніший за смерть

Кілька неформальних принципів побудови відкритого уроку

Відкритий урок на конкурсі «Учитель року» - явище центральне. До нього прикута увага всіх учасників і співучасників, він піддається майже рентгенівському аналізу з боку журі та методистів і при цьому залишається найбільш спірним явищем, що приводить до дискусії чи навіть інтригує. Він подібний до шахової партії, в якій трохи запрограмовані дебюти переростають у нескінченну кількість імпровізаційних продовжень. Тому сценарно розписати відкритий урок неможливо, але визначити деякі принципи необхідно.

Принцип 1. «Один розум добре, а два... гірше»

Одна з найпоширеніших помилок відкритого уроку - його колективна підготовка. Чим вище статус конкурсу, тим більше методистів, наставників і порадників беруть участь у вибудовуванні уроку. Нерідка кількість ідей та осяянь, вкладених груповим розумом в урок, не переходить у якість, а призводить до прямо зворотних наслідків: «перегодований» учитель просто не у змозі переварити та засвоїти безліч суперечливих пропозицій. Секрет парадокса простий - особистістю вчителя є системоутворюючий компонент уроку, і далекі йому елементи не допомагають, а заважають йому реалізуватись. У результаті іноді краще опинитись «голим», але королем, ніж дивом у «ста одежинках без застібок», та ще й з чужого плеча.

Правда, ігнорувати допомогу «вищих товаришів» буває важко за обставин підпорядкованості. У моїй власній конкурсній біографії був епізод генеральної репетиції відкритого уроку перед численною комісією. Заради збереження певного вольнодумства довелось хитрити: комісія побачила один урок, а на конкурс було подано зовсім інший. Звичайно, заперечувати чужий досвід, живий або друкований, неправильно. Головне установити межу вторгнення у сценарій відкритого заняття. Найбільш мудро, на мій погляд, допустити спільно мислячих тільки на ранньому етапі генерування ідей майбутнього уроку й не боятись відмовитись від них на будь-якому етапі реалізації.

Принцип 2. «Краще менше, але краще»

Іноді ініціатором змістовного та методичного перевантаження уроку може бути й сам винуватець свята. Велика спокуса у 20-30 хвилин конкурсного виступу вкласти весь багаж свого педагогічного досвіду. Подібні уроки проходять на надзвуковій швидкості й викликають в учнів повне отупіння від запаморочливих віражів.

Крім перевантаження подібний урок небезпечний невідповідністю методів і прийомів. Особливо погибельними стають музичні паузи, що часто зустрічаються на відкритих уроках. Важко зрозуміти, що змушує вчителів біології, історії й інших тільки що блискуче давших складну тему, брати в руки гітару й наспівувати мелодії групи «Ленінград» або «ДДТ» у закріпленні теми «Суцвіття» й «Архітектура античності»?! Але ж наведені приклади не легенда, а повсякденна справа. Неписані закони конкурсних уроків наполегливо підказують - ніколи не діставати «рояля з кущів».

Принцип 3, головний. «Школа має вчити думати»

Парадоксальною відмінністю відкритого уроку від рядового є велика кількість обмежень. Змістом звичайного уроку може бути і пошук знань, і відпрацьовування вмінь, і закріплення навичок, і навіть діагностичний зріз. Відкритий урок довічно приречений частіше за все до одного - організації миследіяльності учнів! При іншому змісті він просто непоказовий, нецікавий і нерезультативний. Усе різноманіття форм організації розумової діяльності на уроці можна охарактеризувати глобальним принципом: інтелект реагує тільки на інтелектуальний виклик! Усі розмови про активізацію мислення через систему запитань, проблему, проектну діяльність від лукавого, тому що ключові слова - не просте запитання, а розумне запитання; не проблема, а значуща проблема; не проект, а грамотний проект. Даний ряд прикметників - не другорядний, а визначальний!

Візьмемо, наприклад, діалог як основну форму організації думки. Часто-густо на уроці, намагаючись витримати змістовну лінію, учитель організує діалог, побудований за принципом «так - ні». Але подібна форма скоріше дезорганізатор будь-якої думки (пригадаємо знамените «голосування серцем» - «так - так - ні - так»).

Неефективний і діалог із запланованими правильними та неправильними відповідями. Він створює лише примару активності (важливо вгадати, а не здогадатись).

Дійсний, сократівский діалог вимагає імпровізації й інсайда, він будується на несподіваних запитаннях учителя та неочікуваних відповідях учня до моменту відкриття істини.

Принцип 4. «Хід конем по голові»

Як будь-яке публічне дійство, відкритий урок підкоряється законам драматургії. Правда, інтрига уроку специфічна - кульмінацією стає не емоційний катарсис (своєрідний душевний стан очищення - Ред.), а інтелектуальний інсайд. Момент учнівського осяяння і є змістом уроку. Не випадково час народження відкриття й названо визначеним (особливо значущим) часом.

Більшість дидактів і психологів погоджуються, що найбільш ефективним методом досягнення інсайда є здивування. Пам'ятаєте Наполеона: «Здивувати - значить перемогти»? Учителі року люблять використовувати свою термінологію: «У кожному уроці має бути хід конем... по голові». На відміну від імпровізаційного діалогу, подібний прийом може бути запланованим. У неписаному літописі конкурсних уроків чимало прикладів точних ходів. Мені найбільш пам'ятні математична формула, зіграна на... роялі, сонячний зайчик від лазерного диска, що відкрив... дуалізм хвильової та корпускулярної матерії, спів мовою... якої ніхто не знає.

В особливому становищі за силою впливу на публіку - емоційно-етичні предмети. Використовуючи потенціал внутрішньопредметної драматургії, учителі співу та літератури нерідко домагаються справжнього катарсису на уроці. Сльози від виконання військової пісні або розбору дитячого листа з концтабору стали «притчею во язицех» конкурсів «Учитель року». Однак за цим стоїть небезпека змішання жанрів і перетворення уроку з драматургічного в театральну дію. У результаті учень співчуває, але не аналізує, реагує, але не відкриває для себе моральний принцип. Подібні уроки краще виставляти на конкурс за право володіння «Золотою маскою», а не «Кришталевим пеліканом» (російські театральні та педагогічні нагороди - Ред.).

Принцип 5. «Сапер помиляється один раз»

У будь-якого вчителя трапляються провальні уроки. Ані для педагога, який видасть ще тисячі годин, ані для дітей, які відвідають ще сотні занять, це не трагедія. Відкритий, тим більше конкурсний урок такої можливості не дає.

Перефразовуючи тиражовану цитату, можна сказати, що відкритий конкурсний урок дається один раз, і дати його треба так, щоб не було соромно... І все-таки людині притаманно помилятись, а потенційно безпомилковий лише примітивний урок, і тому педагог, котрий зважився вийти на публіку, зіштовхується з проблемою.

Тут можна підказати кілька порад. По-перше, не треба боятись, тому що страх помилки перекручує простір уроку більше, ніж сама помилка. По-друге, можливі варіанти захисту. Пригадуєте унікальний майстер-клас за віршем «Смерть Шукшина»? Педагог А. Вознесенський 20 хвилин один вів діалог, виступаючи й вопрошателем, і відповідачем. Незважаючи на монологічність уроку, учні виявилися включеними в міркування, адже це був розумний діалогічний монолог. А врешті-решт, учитель лише повторив прийом Платона, який складав свої діалоги наодинці!

По-третє, помилка або зриви можуть бути «розіграні» на користь і уроку, й учителю. Одним із важливих критеріїв при оцінці вчителя є креативність, гнучкість реакції. Нерідко журі конкурсу оцінити цю якість може тільки за умов незапрограмованого ходу уроку. Якщо педагог продемонстрував уміння вловити помилку, перебудувати дидактику уроку та переломити невдалий хід заняття, він дійсний професіонал.

Принцип 6. «Запам'ятовується остання фраза»

Що винесуть учні з уроку, велика загадка. Секрет у післядії. Справжній урок ніколи не закінчується із дзвінком, а лише починає свої процеси всередині свідомості кожного його учасника. Запущена механіка мислення продовжує усвідомлювати відкриття уроку, сортує важливе й неважливе, дає сигнал на роботу пам'яті та забування. Тому найчастіше спроби підбиття підсумків або висновки, що ініціюються вчителем, виглядають формально й неефективно. Маючи за плечима більше десяти років викладання та під сотню проведених відкритих уроків, на запитання, чим має закінчуватись урок, я можу відповісти тільки жартом - перервою. Хоча досвідом невдалих закінчень варто поділитися з початківцями. На конкурсі можна зустріти провальні фінали трьох типів.

Тип перший. Учитель в останню хвилину намагається висловити все, що не встиг за урок. Це інстинктивна реакція незадоволеного незавершеністю вчителя. І результативність подібної швидкомовності прагне до нуля.

Тип другий. Учитель розповідає учням, що вони повинні були зрозуміти та винести з уроку. Подібний інструктаж найчастіше досягає зворотного ефекту.

Тип третій. Роздає анкети із запитаннями про оцінку ходу уроку. Подібна діагностика у процесі поточної роботи вчителя має сенс, але після відкритого уроку на 99 відсотків формальна.

...Однак головну післядію уроку випробовує сам педагог. Годинами, днями, місяцями доводиться аналізувати всі вдачі й невдачі відкритого уроку. Важко уявити більш гострий за силою переживання та більш суворий суд, ніж самоаналіз своїх публічних дій. І все-таки тисячі вчителів щорічно з ризиком для іміджу, сердечного спокою та здоров'я відправляються в дорогу відкритих конкурсних уроків.