Монастирищенська середня школа (тепер її назва - Монастирищенський  навчально-виховний комплекс "Ліцей - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "Ерудит") з часу її заснування в 1902 році була головним осередком освіти в районі до поділу її на дві середні школи міста в 1990 році. По-перше, це тому, що вона була закла­дом, який своїм учням уже в 1930-і роки почав давати середню освіту. По-друге, вона стала закладом з підготовки педагогічних кадрів і в 1930-і роки і в післявоєнний час. По-третє, тут довгий час зосереджувалися найдосвідченіші кадри вчителів, які очолювали методичні об'єднання з різних предметів. По-четверте, в ній відпрацьовувалися різні позашкільні заходи (конкурси, олімпіади, учнівська само­діяльність тощо), робота комсомольської та піонерської організацій, спортивних об'єднань. По-п'яте, на базі цієї школи діяла ще одна - перша школа робітничої молоді.

З 1797 року містечко Монастирище увійш­ло до складу Російської імперії, стало волос­ним центром в складі Липовецького повіту Київської губернії. Тут існували не лише во­лосні органи влади, а й добра третина пові­тових. Очолювала волость управа, котра роз­міщувалася на території теперішнього відділу міліції. Закладів освіти практично до 1880-х років не існувало. З відміною кріпосного права в країні відбулася в 1870-х роках і освітянська реформа, котра визначила головними осе­редками освіти для селян церковно-парафі- яльні школи та школи грамоти, а поряд і ок­ремі міністерські училища. Перші утримува­лися сільськими парафіями, другі - держа­вою.

    Ось так і у нас в містечку виникли чотири парафіяльні школи: при церквах Завалля, Ав- рамівки, Летичівки, Нового Міста. Діти пра­вославних батьків вчилися в Завальській трьох- класній школі, діти містечка іудейського ві- росповіддання - у своїй релігійній школі при синагозі. Церква завальських прихожан (нас­тупниця козацької церкви Преображення Гос­поднього 1648 року) знаходилася на території теперішнього гастроному. Приміщення школи збудували на кошти парафіян, які прожива­ли біля неї (тепер вул. Миру, де знаходиться 5-поверховий будинок). Священиком (а за­одно і законовчителем у школі) в останні пе­редреволюційні роки був М. П. Купрієвич. Хто навчав дітей письму, читанню, арифметиці - не встановлено.

     У 1902 році на кошти Міністерства освіти було введено в дію (як і в багатьох інших волосних центрах) міністерське двохкласне училище. Збудували його на площі біля во­лосної управи з квартирами для вчителів та двома господарськими приміщеннями. Біля школи насадили фруктовий сад. Приміщення училища існує й тепер біля міліції. Було в ньому 5 класних кімнат, великий зал, кімната для вчителів. Перед революцією 1917 року навчальний заклад очолював І. Т. Яцун, зако­новчителем був священик М. П. Купрієвич.

Що означає термін «двохкласне учили­ще»? Це була школа з п'ятирічним навчанням. Перших три роки вважалися першим етапом навчання (тобто початковим), а 4-й та 5-й класи - другим етапом (вищим). Кращі учні з такого училища могли поступати в учительські семінарії. Отже, і у нашому училищі було 5 класних кімнат (1, 2, 3-й класи і 4 та 5-й). Ба­жаючі учні із Завальської та інших церковно­парафіяльних шкіл могли продовжувати ос­віту в 4 та 5 класах училища. І так було до 1919 року. Навчалося тут 125-130 учнів. Це були діти заможнішої частини населення на­шого міста. Зокрема про це пригадує генерал армії С. Г. Поплавський, який деякий час від­відував цю школу у 1917-1918 роках. Як ві­домо, він став генералом армії, Героєм Ра­дянського Союзу, а інженер-полковник О. М. Гузенко (учень цієї школи) - спеціалістом по спорудженню аеродромів за кордоном.

     У роки революції та громадянської війни училище працювало нестабільно (влада мі-нялася 8 разів). Докорінні зміни розпочалися лише в 1919 році, коли школу відокремили від церкви, запровадили навчання на україн­ській мові, яку викладав тут присланий з повіту учитель Яровий. З 1925 року вона ста­ла семирічкою, а колишні трьохкпасні церков­но-парафіяльні - початковими школами з чо­тирирічним навчанням.

   У 1928 році відбувся перший випуск із се­мирічки.

   «Монастирищенська ІІІКМ», що означає «школа колгоспної молоді». Це офіційна назва сільських шкіл на той час. Її, зокрема, закінчив Мільнер Рафаїл Ісаєвич, котрий з часом став командиром Червоної Армії. В роки Великої Вітчиз­няної війни за відвагу і героїзм під час форсування Дніпра він став Героєм Радянського Со­юзу. Про це нагадує меморі­альна дошка, що висить при вході в школу.

 початкову освіту». На її виконання всі діти (хлопці і дівчата), котрі народилися в 1920— 1922 роках і не навчалися, повинні відвідувати школи уже з жовтня 1930-1931 навчального року доти, доки не закінчать 4-го класу тру­дової школи. Діти віком від 11 до 15 років (переростки) повинні відвідувати дворічні та однорічні класи чи групи до повного одержан­ня початкової освіти.

   Вчителі шкіл райцентру здійснили перепис дітей, що повинні навчатися обов'язково, а не за власним бажанням чи бажанням батьків. Так у 1930 році кількість учнів в ШКМ збіль­шилася у два рази. Додаткових класів не ут­ворювали, а от курси і одно- і дворічні існу­вали. Труднощі виникли з навчанням молоді із єврейських родин. Хоч існувала єврейська школа, але на 1930 рік із 440 дітей відвідували її лише 298 (60%), інші (201) сиділи вдома.Одночасно школа одержала стабільні про­грами для початкової школи і семирічки, за­проваджено бригадний метод навчання, який не прижився, з'явилися перші інспектори. Для підготовки учителів Уманський інститут від­крив при школі курси з підготовки вчителів до вступу у вищі учбові заклади (вони розмі­щувалися в приміщенні 1-4-х класів). їх, зо­крема, закінчили О. Г. Левчук (після війни вона стала вчителькою цієї ж школи), а також Ольга Чекман, Федот Бурлака та інші.Монастирищенська 7-річка (а потім і се­редня) вважалися зразковими. Керували ними до 1934 року Танський, за ним - Редько, потім

-   Кирпа Г. О. Обов'язковий 4-річний, а потім 7-річний всеобуч, перехід до середньої освіти у другій половині 1930-х років, запровадження трудового політехнічного навчання, форму­вання радянських традицій, боротьба проти націоналізму, підготовка кадрів для інших шкіл

-   ось коло питань, які розв'язував тоді пед- колектив школи. Голодомор 1933-го року при­зупинив розв'язання цих проблем і породив нові: що робити з безпритульними дітьми, як і чим годувати дітей взагалі. Як бачимо, тривог чимало, претензій до керівників школи також.

У1934 році гострій критиці, наприклад, під­давався Редько за повільний ремонт школи, необгрунтовану зміну вчителів 1-4 класів, нехтування соціалістичним змаганням серед учителів та учнів. Відмічалося, що політех­нічне навчання зведене до ремонту каструль та парканів, а в шкільній бібліотеці не вилу­чили націоналістичну літературу.Завпед Півторак І. П. тоді - директор ділився досвідом організації школи. бригадної форми навчанн.Він вважав її вищим проя­вом соціалістичної праці серед учителів.

   Останній 7-й клас Монастирищенська ШКМ випустила у 1935-1936 навчальному році, а з 1936-1937 н. р. вона стала середньою. В зв'язку з цим ліквідували єврейську семирічку. До війни відбулося 5 випусків монастирищан з повною середньою освітою. Зокрема в 1937 році її одержали 3 класи (біля 70 учнів), в 1939-му - 2 класи (47), в 1940-му - 37. Всього було 200 випускників. В школі сформувався дієздат­ний педагогічний колектив. Директор школи Кирпа Г. О., завпед Півторак І. П. (хімія), под­ружжя Бездітків (Олена Михайлівна - 1-4 класи, Петро Данилович - українська мова), А. А. Гончарук та Бєлов (історія), В. М. Шка- ревська (географія), О. С. Ляховецький (мате­матика), М. Г. Гузенко та Мамрук (фізика), С. Є. Бондар (музика і співи), Микола Заміховський (ботаніка, зоологія), В. І. Пахаревська (інозем­на мова). Недовго, але викладав українську мову та літературу Роман Гуцало - член ко­лишньої спілки письменників «Плуг», пра­цівник редакції нашої районної газети. За до­носом одного із учителів він був репресований і розстріляний у 1938 році за «націоналістичну пропаганду».

Як пригадувала колишня випускниця цієї школи Є. А. Твердохліб (Синиця) - улюбле­ними її вчителями були Олена Михайлівна Бездітко (1-4 класи), учитель фізики Мамрук. Вона ж сама була активною піонеркою, з 1936 року-комсомолкою, членом редколегії шкіль­ної газети, разом з П. Ю. Синицею була декла­матором віршів. В школі діяли струнний ор­кестр (ним керував С. Є. Бондар), учнівський хор, драматичний гурток.Відділу освіти (завідувач Хоменко-До- ленко), вчителям школи одночасно довелося здійснювати і другу частину постанови